Дата святкування «Різдва Христового» - одна з багатьох кісток розбрату, підкинута ворогами та підтримана роз’єднаним українським суспільством в часі Різдвяного посту.

Друк
Перегляди: 38

2020           Слава Ісусу Христу!

Дорогі владики, отці, брати і сестри, кожного року ми з вами проходимо перід Різдвяного посту, який готує нас до величного і радісного для кожного християнина свята Різдва Господа Бога і Спасителя нашого Ісуса Христа. Хочу нагадати, що цей піст дається нам для того, щоб ми зустріли Новонародженого Христа з чистою душею та чистим серцем, тому що тільки чисті серцем можуть побачити Бога, зустріти Його у всій повноті, відчуваючи Його і серцем і душею. Саме тому піст накладає на нас певні обмеження не тільки в їжі, але й, в першу чергу, у вчинках. Бог хоче від нас, щоб упродовж посту ми більше пізнали Його, стали добрішими один до одного, викорінили зі своїх сердець злобу, ненависть, щоб ми стали як діти не по тілу, а й по духу, адже лише тоді зрозуміємо, чому Бог народжується для нас у вигляді людського младенця, а не приходить до нас дорослою людиною у всій своїй силі і славі. Тож хто достойно проводить церковні пости, той направду починає розуміти дві найголовніші заповіді, які Господь нам дав, на яких тримається вся Церква і без виконання яких ніхто не може спастися, незважаючи на його заслуги перед Церквою. Тому треба за життя навчитися «полюбити Бога всім серцем своїм, всією душею своєю, всією думкою своєю», - це найголовніша і найперша заповідь, яку дав нам Христос. Друга заповідь подібна до неї  закликає нас «полюбити  ближнього свого, як самого себе».

 
      На жаль, багато людей, котрі називають себе  християнами, лише з певних причин охрещені та відвідують храм тільки кілька разів на рік у дні великих свят, про це забувають або просто не знають чи не хочуть знати й живуть своїм життям, сприймаючи Бога таким, як їм вигідно, та помилково думаючи, що в цьому світі вони житимуть вічно, що їм ніколи не доведеться постати перед Богом і давати відповідь кожному зокрема за своє життя. Пишу це тому, що бачу, як підступно сьогодні входить в нашу і так  неспокійну державу ще більший неспокій, як останніми роками тільки-но починається час посту люди шукають собі нові біди і проблеми. Прикро ще й тому що в це втягуються Церкви, предстоятелі, єпископи і священство, які  замість того, щоб у цей святий час посту молитися, говорити про піст, пізнавати Бога й готуватися до Божого Різдва  та спасати душі, роздумують– мудрують у ці дні над питаннями: коли святкувати Різдво Христове, яка дата є правильнішою, який календар точнішим? Про це пишуть в газетах і журналах, говорять по радіо і на телебаченні, сперечаються в соціальних мережах і просто на вулиці, вдома і  в гостях, про це говорять в церквах єпископи і священники.
      Та найбільш цікавим є те, що про це говорять навіть ті, хто до церкви не ходить, хто не має і не мав нічого спільного з Церквою, говорять ті, для кого  Різдво Христове - це лише  гостина із добре накритим столом, на якій літрами розпивають алкоголь.
     Тож сьогодні, перебуваючи в часі Різдвяного посту, замість того, щоб мудрувати стосовно дати святкування Різдва Христового, запитаймо самі себе щиро, по правді, чи хоче від нас Христос цих суперечок замість молитви, покаяння в гріхах та підготовки своїх душ до світлого празника дня Народження Спасителя, чи хоче Христос, щоб ми сперечалися, сварилися, сіяли смуту й роз’єднувалися, розхитували спокій у своїй Церкві і державі, як би це нас усіх не хвилювало?
     Отож, думаю, що нічого Божого у суперечках стосовно цього питання немає. Водночас задумаймося усі над питанням: а кому це вигідно, кому вигідно щоб український народ не мав спокою, щоби знову, не навчений історію, ставав на ті самі граблі, які споконвіків переслідують нас ще від княжих часів, часів  міжусобиць, коли брат вбивав брата, щоби князювати на нашій розділеній землі. Не треба, напевно, перечитувати всю історію, щоб це зрозуміти, варто лише згадати, як ще недавно греко-католики воювали з православними, захоплюючи храми й сперечаючись, хто кращий Рим чи Москва, забуваючи про стольний град Київ.  А скільки неспокою і бід увійшло тоді в душі християн, скільки гріхів було вчинено під прикриттям Церкви, завдано ран, які ще довго не зможуть загоїтись. Неважко зрозуміти, чому ці суперечки зосередились на нашій Православній Церкві України, яка тільки-но об’єдналась і починає утверджуватись, а це багатьом не вигідно, проти об’єднаної Церкви працюють багато сил, як із зовні, так із середини, аби лиш розхитати підвалини єдності, підкидаючи нам цю кістку розбрату. А всі Церкви навколо нас мовчать, вичікують, не порушують тему календаря,бо знають, яка це бомба внутрішньої сповільненої дії. Варто лише почитати історію тих країн, може не так історію країн, як Церков в державах, які пробували змінити календар чи змінювали дату святкування Різдва Христового, чим це закінчувалось і чи ця зміна об’єднала ті Церкви, чи збільшувалась після переходу на новий календар кількість прихожан Церкви чи сильнішою стала віра в людей?
      І лише нерозумні сьогодні на цій темі зациклюються, піаряться, поєднуючи її з політикою та сучасним станом в країні, ліплять до купи грішне з праведним, лукаво  доказуючи, як сильно люблять Україну, штовхаючи її в прірву. На жаль, через теперішній стан багато свідомо мислячих людей бояться сказати правду тільки тому, щоб не бути звинуваченими часто безбожними людьми у зраді та в нелюбові до України через святкування Різдва в один час із країною-агресором. Тому більшість маневрує між Церквою і такими людьми, намагаючись поводитись дипломатично. Я бачу і чую це, як у верхах в Церкві, так і в низах, а це є ознакою того, що нечистий добре виконує свою роботу, тихо сіючи смуту й сумніви навіть посеред правдиво віруючих християн. Тому обережні слова-відповіді «сьогодні ще не час», «коли буде на те воля більшості народу», «коли старші відійдуть, а молоді, які були у світах, все змінять» і т. ін. сіють ще більший розбрат та породжують сумніви. Церква завжди давала чіткі і ясні відповіді на питання, які поставали перед суспільством, а невизначеність і вичікування призводили до розколу. Тому що має бути, як говорить Святе Писання, «так або ні, а все інше від лукавого». Хоча  добре знаю, що минуть Різдвяні свята і все затихне, бо ці суперечки стануть неактуальними, але я дуже не хочу, щоби в наступні роки із настанням періоду Різдвяного посту знову виникала ця проблема із ще більшою силою та розсварювала між собою духовенство і народ, відштовхуючи людей від Церкви й породжуючи в них зневіру.
      І навіть якщо припустити, що наша Православна Церква України перенесе святкування Різдва Христового на 25 грудня, то не треба забувати, що ми ще не вся Україна, не все Православ’я в Україні, що таке рішення призведе до ще більшої прірви між  вірними ПЦУ і тими, хто є українцями і лише з певних причин поки що належать до інших юрисдикцій. Це віддалить нас від об’єднання всього Православ’я в Україні і не лише віддалить, а й зробить його неможливим. Я не хочу, щоб наша Церква стала Церквою лише певної частини православних українців, щоб вона була закрита в певних рамках, я мрію, щоб ПЦУ стала Церквою всього українського народу, а для цього потрібно, щоб ми самі не створювали додаткових  перешкод для переходу православних віруючих інших юрисдикцій, адже до нас не перейдуть європейці, до яких ми так рвемося. Поповнити нашу Церкву та зробити її сильною і єдиною зможуть тільки українці, хіба що ми самі цього не хочемо. А це споконвічна мрія ворогів нашого народу, які в усі часи діяли за принципом «розділяй і володарюй». Навіщо приймати те, що принесе нам стільки смутку, бід та зневіри і майже ніякої духовної користі, приймати те, що розділяє, а не об’єднує. Тож коли чую аргументи і причини перенесення  дати святкування Різдва Христового в грудні, вони видаються мені  нікчемними в порівнянні з нашими традицією та історією святкування Різдва Христового 7 січня.
      Стосовно однієї з причин, яка на думку багатьох є найголовнішою, бо нібито опирається на логіку, що ми  повинні спочатку відсвяткувати Різдво Христове, а потім Новий рік, щоб не веселитися в часі посту,хочу нагадати тим, хто має такі міркування, що Новий рік не є церковним святом і Церква не вкладає і не вкладала в цей день ніякого змісту, що немає ніяких подій, пов’язаних із цим днем, це світське свято, яке також не всі країни відзначають в один день, і навіть приказка «як проведеш його, таким буде і цілий рік», не має в собі нічого християнського, тому й проводять його в пиятиках, об’їданні та гуляннях, а статистика свідчить, що в новорічну ніч найбільше твориться зла, найбільша смертність від вживання алкоголю і найбільше під час його дії травм, розбоїв і насильства. Це сотні спалених автомобілів по цілому світу, і я не думаю, що нормальні свідомі люди хочуть так провести цілий рік. Тому нічого поганого не буде, якщо свідомі християни зберуться цього дня в колі своєї родини й подякують Богові за цей день, як і за кожний день, який Бог нам дає та з пісними стравами, в любові і в мирі подякують Богові за ще один прожитий рік та продовжать підготовку до Різдва Христового, щоби змити весь той бруд, який назбирався в т. зв. новорічну ніч.
     Ще однією вагомою причиною перенесення дати святкування Різдва Христового вважають те, що більшість країн світу, зокрема Європа, так святкує, щоб не святкувати разом із країною-агресором, а також те, що неправильно називати Різдво Католицьке і Різдво Православне.
      Я бував у багатьох країнах світу й доводилось бачити, як триває підготовка до Різдвяних свят і як проходить саме Різдво, а не Різдво Христове. Тож хочу забігти наперед і думаю, що більшість погодиться з моєю думкою, що їм треба до нас, особливо на Західну Україну, їхати та вчитися, як святкувати Народження Христа Спасителя. Я бачив гарно прибрані вулиці, бачив Різдвяні ярмарки, чув як вітають один одного з Різдвом, але я жодного разу не почув чиє це Різдво, Народження Кого святкують, слово «Христос» чути лише в храмах на Богослужіннях і то його вживає тільки священство, на вулиці і на ярмарках ніхто не говорить про Народження Бога. Коли запитуєш чому, то у відповідь чуєш, що ім’я Ісуса Христа не називають тому, щоб не образити інші національності та віри. Тому ніде й не побачиш зображень, ікон, вертепів, ясел, стаєнок, царів, пастухів, колядників, які прославляють Ім’я Боже. Ми не повинні продавати своє Різдво Христове, свої традицію, свої колядки, щедрівки та віншування, свої вертепи. Ми не повинні боятися оспівувати Христа Народженого, а прославляти Його на повні груди, щоб наше Різдво Христове не ставало комерційним святом, де головними є ялинка, гарно прикрашена оселя з різновидом яскравого світла та зібранням в родинному колі заради того, щоб поїсти й випити, не відвідуючи храм, не молячись, а забавляючись глінтвейном та шукаючи різдвяні розпродажі та знижки.
      Звичайно, коли потрапляєш під різнобарвне вигравання світла й багаті кольорові прилавки та гуляння, тоді Христос не потрібен, адже Він народився в бідній стаєнці. Тож сьогоднішньому сучасному світові не до Нього, не до Христа.
     І саме з цих причин я не хочу святкувати Різдво Христове із т. зв. цивілізованим світом. Хай вони собі святкують 25 грудня по-своєму, і я не бачу проблеми в тому, щоб привітати їх  «З Різдвом Христовим!», а 7 січня нехай їдуть до нас, бо в нас ще є той дух Різдва Христового, який спасає людські душі. А стосовно Росії пам’ятайте та читайте історію, адже засновником Москви є Юрій Довгорукий, князь Київський, тому не ми від них як кажуть «пішли», а вони від нас, від Київської Русі, від Володимирового хрещення. Бо коли в Києві вирувало життя, на місці Москви ще були ліси і болота та вовки з ведмедями вили. Просто ми, на жаль, схильні продавати й віддавати своє та брати чуже, ніколи нам нерідне. Тому в нашому Різдві Христовому молилися й спасалися князі і гетьмани, святі угодники Божі, преподобні Антоній і Феодосій, великі святі отці преподобні Києво-Печерські, що мощами своїми на нашій землі спочивають, преподобні Іов та Амфілохій Почаївські та сотні інших святих, що землю нашу прославили.
      І для тих, хто говорить, що наше Різдво Москвою нам дане і що Греція святкує Різдво Христове 25 грудня, хочу нагадати, що на Святій Горі Афон в Греції, яка перебуває під духовною опікою Патріарха Вселенського монахи живуть за Візантійським часом та святкують Різдво Христове з нами, тобто 7 січня, а святість і авторитет Афону, думаю, не потрібно обговорювати чи оспорювати, бо багато наших людей, зокрема й духовенство, мріють і хочуть там побувати, помолитися в монастирях Афону, тому що звідти до нас принесли монашество перечислені мною угодники Божі. Тому бачачи багато лукавства як серед духовенства, так і серед мирян, які їдуть туди тільки за признанням за фото, хочуть дуже, щоб вони до нас приїжджали і щоб нас визнали, хочу їм порадити  поцікавитись за яким календарем моляться і живуть на Святій Горі Афон і чому? Адже на Афон  прагнуть потрапити для того, щоб набратись Благодаті Божої, яка дається за простоту життя, за щиру молитву та любов до Бога і ближнього свого, а не за тими цінностями, якими живе сучасний цивілізований світ.
     Окрім цього сьогодні дуже часто чути думки, що неправильно говорити Католицьке Різдво і Православне Різдво, тому що в теперішній час 25 грудня Різдво святкують і деякі Православні Церкви світу, а на Західній Україні 25 грудня ще вживають назви «Польське Різдво» і «Наше Різдво».
     Та якщо уважно почитати історію й зіставити події того часу, то календарна реформа 16 століття і дуже гостра політична боротьба на Західні Україні призвели до ополячення і окатоличення та прийняття римського календаря, а це означало капітуляцію українців  перед поляками, перед Римом, це означало знищення українців як нації і особливо гостро це сприймала львівська інтелігенція, тому що в той час знищено було багато знатних українців та їхніх родин. Тож треба не забувати, що до календаря, запропонованого нам Папою Римський Григорієм VIII, в той час ставлення українців було дуже негативним у зв’язку з окупацією Польщею частини України і прийняття календаря Папи Римського означало зраду свого народу. Та ми, на жаль, часто забуваємо ті часи, коли українці були поневолені й гнані, а сьогодні сприймаємо те, що нам пропонуютьі пропагують усе навпаки, представляючи дату Різдва Христового 7 січня як дату, яку дав нам правитель країни-агресора, а дату 25 грудня, як нашу, європейську. Тому й не дивно, що найбільше опираються переходу на Григоріанський календар люди, які проживають на Західній Україні, і я думаю що національна свідомість цих людей не буде піддаватися сумніву. Може, колись настане час і українці не кидатимуться з однієї крайності в іншу й обиратимуть те, що наше, українське, бо духовність нашого народу назбирана віками і ми можемо навчити інших, а не приймати те, що нас роз’єднує. Тож однією із причин, чому істинно православні християни і по інших країнах не хочуть переходити на Григоріанський календар, є те, що його творцем є Папа Римський, а Рим з його Христовими походами багато завдав багато бід православним, і монахи на Афоні про це добре знають та пам’ятають. Слід знати і пам’ятати про те, що календар для Церкви має зовсім інше значення, ніж календар для світського вживання. Знаю точно, що коли ми поступимося із датою святкування Різдва Христового, то наступним  постане питання святкування Пасхи Христової, яке також вже не раз поставало, та це ще стримує Господь, Який посилає Благодатний вогонь на Православну Пасху. В кожного народу є своя історія і своє ставлення до тих чи інших подій, тому не завжди те, що підходить полякам чи німцям, особливо в духовному плані може підходити нам, українцям.
     Ще однією із причин того, чому хочуть перенести «Різдво Христове», є неточність календарів і їх відставання, а також міркування про те, що точної дати Народження Христа ніхто не знає і що в Святому Писанні про день і число Його народження нічого не сказано.
     Насамперед хочу сказати, що дійсно після втраченого раю, людство почало  жити в часі та складати  календарі, рахувати години, дні, місяці і роки, бо сказано в Святому Писанні, «що дні наші полічені». Через календарі люди  постійно сперечались, вкладали і вкладають певний зміст в ті чи інші календарні дні. Часто календарі ставали причиною різних непорозумінь. Згадаймо, зокрема, коли недавно через календар Майя у 2012 році чекали кінця світу, але якось пережили. Особливістю всіх календарів є те, що вони неточні, а вони й не можуть бути точними, бо всіх їх складали і складають люди, які хочуть пізнати все своїм розумом і часто хочуть навіть перевершити Самого Бога, прагнучи скочити вище Нього. Тому й немає точних наук і в теперішньому світі із розвитком  і технічним прогресом, хоч і з’являються  все більше різних відкриттів, котрі перекреслюють те, що було відкрите й досліджене раніше. І так буде завжди. Світ, створений Богом, ми ніколи до кінця своїм грішним розумом не зможемо пізнати, якими б мудрими ми не були. Тому грам, кілограм, тонна, метр,  кілометр і т. д., як і секунда, година, день, місяць, рік ніколи не були точними, а наближеними одиницями вимірювання і їх завжди прив’язували до інших величин. Тож чи може хтось бути сьогодні впевнений в точності того чи іншого календаря я дуже сумніваюсь, як і не впевнений в тому, що людина із теперішнім  прогресом не віднайде ще іншу систему вимірювання часу.   
      Усі ми мусимо розуміти, що Бог поза часом, Він не живе за нашим годинником чи календарем, що Він не має смартфонів і комп’ютерів і не рахує свої роки життя, бо є Богом вічним, самодостатнім і досконалим. А уявіть собі, якби в час, коли народився Христос, була  уся та техніка, яка є сьогодні. Тоді Христове народження знімали б на смартфони і була б записана точна дата Його народження  -  година, хвилина і секунда і в нас було б багато фото та відео  цієї події й, напевно, тоді цих розмов сьогодні не велося б. Але Христос прийшов тоді, коли годину визначали за Сонцем, як наші прапрадіди і прапрабабусі, коли день свого народження прив’язували до найближчих церковних свят чи до вшанування пам’яті святих, на честь яких були іменовані. Тому  вони самі часто не знали дня чи місяця свого народження і скільки їм років. Та й читаючи церковну історію бачимо, що навіть дати народження імператорів даються нам  лиш приблизно, зокрема  їхні роки народження, правління та смерті з приставкою «до чи після Різдва Христового», але  точного дня і місяця не знаємо. Це означає, що люди не завжди зациклювались на конкретних датах, бо навіть євангелісти, як бачимо в Святому Писанні, не надали значення дню народженню Христа, а за нашими мірками мали б знати, адже вони з Христом ходили і кожний рік мали б із Христом Його день народження святкувати і для нас, як проходили ці святкування в Святому Писанні написати, та насправді записали й  розповіли нам лише про саму Вифлеємську подію, як вона відбулася. Тож якщо це було б так важливо чи, може, забули про це написати, то, напевно, Дух Святий настановив би їх та вказав, яке число треба записати днем Народження Богомладенця Ісуса. Виходячи з того, що ми дійсно не знаємо точної дати Народження Христа, а лише наближено орієнтуємося в часі Його Народження й святкуємо не дату, а саму подію , відразу відпадає логіка, на яку так часто опираються, чи потрібно взагалі це питання порушувати лише заради святкування Нового року, заради того, щоб святкувати разом з Європою. І чи варто взагалі сіяти смуту та розбрат між людьми,  роз’єднувати й через це втрачати свої традиції і віру, чи, може, треба починати з того, що нас єднає, що не створює проблем, а робить нас міцнішими й дає нам змогу спокійно постити та молитися, показуючи іншим, що ми - Церква не політики, а Церква молитви і миру, Церква, яка хоче спасати в першу чергу людські душі та об’єднувати навколо себе все Українське Православ’я. Церква, яка є одним тілом, а не так, що кожен робить, як йому заманеться, особливо в питанні Різдва Христового, коли, здається, не було ніяких розпоряджень ні предстоятеля, ні синоду чи архієрейського собору стосовно зміни чи подвійної дати святкування Різдва Христового, а це означає що ніхто - ні єпископ, ні священник - не повинен вводити в оману людей та сіяти смуту. Я вірю, що написані мною слова в багатьох розвіють певне розчарування від дискусій і беззаконь, які в часі посту відбуваються і, звичайно, намагався написати просто і доступно без високих  слів та мудрувань з точними деталями та історичними посиланнями, доказуючи, що насправді Різдво Христове в перші віки християнства згідно з постановами Церковних соборів святкували 6 січня в один день разом із Святом Богоявленням. І це було направду явлення Бога людям як в Тілі, так і в Дусі. І лише пізніше були Церквою розділені на два окремі свята. Але нам треба перестати маніпулювати людьми й говорити чітко і ясно, що не можна переносити тільки дату Різдва Христового і що зміна календаря потягне за собою і зміну святкування всіх інших свят - і  Покрови, і святителя Миколая, і Водохреща і т. ін. З цього бачимо, що ми не готові про це говорити до кінця і всю правду роз’яснювати людям, а це означає, що політиканство втручається у справи нашої Церкви. Ще раз хочу нагадати, що в кожного народу є своя історія і своє ставлення до тих чи інших подій, тому не завжди те, що підходить полякам чи німцям, особливо в духовному плані, може підходити нам, українцям. Боже, дай нам усім мудрості і миру в наших душах. І бережи, Господи, нашу Церкву.
     Вітаю всіх із Різдвом Христовим, яке ми з нетерпінням чекаємо кожного року і нехай Христос народиться в кожній християнській душі. Амінь! 
                 З любов’ю у Христі митр. прот. Євген Шувар. 

 

Яндекс.Метрика